Якось вранці, поки всі спали, залишила дітей із чоловіком і пішла по продукти. У супермаркеті взяла візок і пішла між рядами. За деякий час помітила, що люди звертають на мене увагу. І тут до мене дійшло. що я мало того, що катаю візок туди-сюди як коляску, так ще й вголос розповідаю йому ( «Зараз ми підемо візьмемо татові зених яблук, він їх дуже любить, а потім поїдемо он туди по молочко…»
Пішли зі старшою дочкою(їй 9 років) на прогулянку. Йдемо повз ставок.
Я:— Ось це качечки — кря-кря.
Анюта мовчить.
Я:— А он бачиш, собачка побіг — гав-гав Доня мовчить.
Я:— А ось це машинка. Як машинка говорить? «Ві-бі» машинка говорить.
І тут як в анекдоті:
— Мамо, а ти з ким розмовляєш?
Чоловік попросив налити йому чаю. Я пішла на кухню, зробила чай, на автоматі налила його в дитячу пляшечку і дала чоловікові.
Щоб не збиватися з рахунку, коли готую дитячу суміш, поки накладаю, голосно рахую, приблизно так: один-один-один, два-два-два і так далі. Сіли пити чай. Чоловік на мене якось дивно дивиться… А я цукор у чашку кладу і вголос кажу: один-один-один… Добре, що ще вдома була, а не в кафе чи в гостях…
Дякуємо Світлані Ольховик, м.Чернігів від читачів сайту.
Згадали історію з життя ? Пишіть нам на адресу vtkachenko17081980@gmail.com . Ми надрукуємо ВАШ випадок з життя. Ще раз дякуємо всім читачам сайту .
