8 березня. Як і належить, вранці тихенько вислизаю з дому по святкові покупки. Обираю букет квітів, коробку цукерок, тортик. Головний презент я підготував завчасно. Навіть голову ламати над тим, що ж подарувати, не довелося. Дружина мене двічі затягувала в магазин і тицяла пальцем у яскраву коробку. Прозорішого натяку й бути не могло. Тому ще напередодні зайшов у магазин, показав, що мені треба, оплатив і пішов задоволений. Як потім виявилося, це якийсь «косметично-гігієнічний комбайн» — він і волосся сушить та завиває, і масаж робить, і депіляцію, і ще багато чого.
Так ось, приходжу додому, промовляю вітальні слова і спочатку дарую квіти, цукерки й тортик. Так би мовити, для розігріву. Потім дістаю захований заздалегідь головний подарунок і урочисто вручаю. Дружина не поспішаючи увімкнув розгортає і… свято сходить з її обличчя. Вона сідає на пуфик і розгублено:
— Так Свєтка, подруга моя, і ще одна знайома з роботи купили таке ж саме
казали, що тільки гроші даремно витратили. Я ж тобі всі вуха протуркала, в магазин двічі водила, пальцем тицяла. А ти…
Живемо ми разом 15 років. Моя дружина, коли я з нею поруч, безперервно щось говорить. І мій мозок за ці роки, винятково заради того, щоб вижити, увімкнув якусь захисну функцію. Я її чую, цілком
адекватно підтримую бесіду, але абсолютно нічого не усвідомлюю зі сказаного. Ось і результат…
Дякуємо Аркадію Харченко, м.Чернігів від читачів сайту.
Згадали історію з життя ? Пишіть нам на адресу vtkachenko17081980@gmail.com . Ми надрукуємо ВАШ випадок з життя. Ще раз дякуємо всім читачам сайту .
