Батько іноді таксує. Періодично трапляються цікаві персонажі. Ось хоча б недавно. Приїхав на виклик. Вийшли бабуся з дорослою внучкою. Видно було, що про щось розмовляли, а в машині жваво продовжили. — Тасю, — звернулася бабуся до внучки, — я не розумію, чому ти не хочеш іти на бухгалтера? Що не так? — Ну не моє це. — Що значить «не моє», Тасю? Усе з часом приходить. Професія потрібна, гідна. Я й досі при ділі, мама твоя при ділі, тьотя Люба при ділі. Час ще є, не поспішай. — Та при чому тут час? Не потягну я просто. Чотири роки страждань в універі. Ще не факт, що закінчу. Я ж тупа як пробка! — Тасю, припини. Ось тьотя Люба і мама твоя були тупими, прости Господи. Але нічого, адаптувалися. А ти просто недуже швидка.
